Ранній шлюб слід розглядати не як приватну чи культурну практику, а як правову і соціальну проблему, яка безпосередньо стосується захисту дитини. Фактично це певна форма насильства над дитиною, замаскована під правовий або релігійний акт.
На цьому наголосила адвокатка АО Dgravity Legal Марина Вітліна під час виступу на вебінарі «Судовий контроль у справах щодо надання права на шлюб неповнолітнім», організованому Національною асоціацією адвокатів України.
У своїй доповіді М.Вітліна звернула увагу, що в правовій площині поняття раннього шлюбу охоплює не лише шлюб, укладений особами до 18 років за дозволом суду відповідно до ст. 23 Сімейного кодексу України. Йдеться також про шлюби, зареєстровані за кордоном або в релігійному порядку без державної реєстрації, а також про фактичне спільне проживання неповнолітніх осіб з ознаками шлюбних відносин.
Адвокатка нагадала про міжнародні стандарти у цій сфері. Конвенція ООН про права дитини, Стамбульська конвенція та рекомендації Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок виходять з того, що будь-який шлюб до 18 років як такий, що пов’язаний із ризиками та потребує обмеження. Тож це питання виходить за межі сімейного спору чи окремої процедури і фактично стосується виконання державою обов’язку із захисту дитини.
Соціальними наслідками раннього шлюбу є рання вагітність, економічна залежність, ризики систематичного насильства, переривання освіти та довготривала психологічна травма. Саме тому оцінка таких ситуацій не може зводитися лише до встановлення згоди чи віку сторін.
У звʼязку із цим М.Вітліна дослідила реальні можливості суду впливати на ситуацію до настання негативних наслідків. Серед наявних інструментів було названо надання дозволу на шлюб, визнання шлюбу недійсним, позбавлення батьківських прав, а також механізми захисту від домашнього насильства. Проте ці повноваження, на думку адвокатки Dgravity Legal, здебільшого є або дозвільними, або реактивними і часто спрацьовують уже після того, як права дитини були порушені.
Серед основних прогалин вона виділила відсутність превентивного механізму, нечіткість критеріїв оцінки, обмеженість доказової бази, проблему встановлення добровільності та слабкий міжвідомчий зв’язок. У сукупності це звужує можливості суду діяти на випередження та своєчасно втручатися у випадках, коли ранній шлюб становить загрозу для дитини.
