Захищаючи приватне життя людини, Конституція забороняє проникнення до її житла чи до іншого володіння. Проведення в них огляду чи обшуку можливе лише за вмотивованим рішенням суду. Ця гарантія може поширюватися на кімнату переговорів в офісі, але при цьому не стосуватися кімнат для VIP-клієнтів у банках.
Чому так і де шукати межу конституційного захисту – пояснив радник АО Dgravity Legal Нікіта Зіновʼєв, коментуючи постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28.07.2026 у справі №591/5513/16-к.
Після отримання інформації про можливе вимагання неправомірної вигоди правоохоронці розпочали досудове розслідування. У його межах прокурор ухвалив провести контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту.
Під час цієї негласної слідчої дії у VIP-кімнаті для перемовин банку двом особам передали імітаційні кошти. В ході передачі правоохоронці увійшли до приміщення, затримали їх одержувачів і провели огляд місця події. Надалі протокол огляду та вилучені імітаційні кошти використовувалися як докази, в тому числі у судах.
Під час судового розгляду, а згодом й у касаційній скарзі сторона захисту стверджувала, що правоохоронці незаконно проникли до VIP-кімнати для перемовин у відділенні банку, яке є «іншим володінням особи», внаслідок чого протокол огляду місця події та здобуті у результаті слідчої дії речові докази є недопустимими у розумінні КПК доказами.
Але такі доводи суди визнали необгрунтованими. Так, спростовуючи їх, суд першої інстанції, з яким надалі погодився апеляційний суд, зазначив, що послуга з користування кімнатою для переговорів була однією з послуг (додатковим безкоштовним сервісом для VIP-клієнтів), які надавала банківська установа на підставі договору публічної оферти.
Відповідно ж до ч. 1 ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обовʼязок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Аналізуючи цю норму, апеляційний суд вказав, що послуга з користування кімнатою для переговорів надавалася усім VIP-клієнтам банку, отже, користування нею не створювало для користувача того рівня приватності, який притаманний його житлу чи приміщенню, що використовується ним для службових потреб, до якого особи мають звичку регулярно повертатися і в якому можуть зберігатись їх особисті речі. Також суд зазначив, що VIP-кімната для переговорів не є володінням особи, яка її використовує як клієнт банку.
Виходячи з цього ККС дійшов висновку, що під час слідчої дії не відбулося жодного обмеження чи порушення права на невтручання в особисте чи сімейне життя, а також на недоторканність житла чи іншого володіння осіб, щодо яких така слідча дія проводилася.
«Це рішення Верховного Суду не означає, що відтепер всі переговорні, коворкінги, орендовані кабінети чи готельні номери можна обшукувати і проводити в них огляд без рішення суду, – відзначив Нікіта Зіновʼєв. – Адже частина 2 ст. 233 КПК під «іншим володінням особи» розуміє також транспортний засіб, земельну ділянку, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи».
Ключовим, на думку адвоката, є розуміння змісту «володіння» в контексті застосування Європейським судом з прав людини терміну «житло» (home). Для цього він послався на рішення «Niemietz v. Germany» (§§ 29–31) та «Société Colas Est and Others v. France» (§ 41), які сформували і обгрунтували правову позицію (яка є джерелом права для українських судів) про те, що право на повагу до приватного і сімейного життя охоплює офіс та інші ділові приміщення.
А відповідь на питання про те, чи є конкретне помешкання «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх і сталих зв’язків із конкретним місцем (рішення у справі «Prokopovich v. Russia», §36).
«Тому слід з’ясовувати режим доступу, тривалість і регулярність користування та можливість зберігати особисті речі, – зробив висновок радник АО Dgravity Legal. – У справі, що розглядається, вирішальними стали умови публічної оферти, доступність сервісу всім VIP-клієнтам і відсутність ознак сталого приватного користування. За інших обставин висновок щодо гарантій приватності цілком може бути й іншим».
