Право суду визначити заставу понад установлені КПК межі не означає можливості призначити довільну суму. Суд має дослідити фінансовий стан підозрюваного чи обвинуваченого та довести, що встановлена застава залишається реальною альтернативою триманню під вартою.
Про це зазначив керуючий партнер Dgravity Legal Олександр Бабіч, коментуючи Рішення Конституційного Суду України № 9-р(ІІ)/2026 від 21 липня 2026 року за скаргою щодо відповідності Конституції України абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 КПК.
Нагадаємо, застава є одним із пʼяти запобіжних заходів, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом. За загальним правилом підозрюваний, обвинувачений або інша особа вносить кошти на спеціальний рахунок для забезпечення виконання процесуальних обов’язків; у разі їх порушення гроші стягуються в дохід держави. Розмір застави визначає суд з урахуванням обставин справи, ризиків, майнового і сімейного стану особи. Загальні межі становлять від 1 до 20 прожиткових мінімумів для нетяжкого злочину, від 20 до 80 — для тяжкого та від 80 до 300 — для особливо тяжкого.
Водночас, згідно із абзацом п’ятим частини п’ятої статті 182 КПК «у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно».
Конституційний Суд визнав, що судова практика із застосування цієї норми має «ознаки непослідовності та внутрішніх суперечностей». Тому суд наголосив на суворій потребі тлумачення та застосування цього припису КПК сумісно з Конституцією України, Європейською конвенцією прав людини, а також практикою Європейського суду з прав людини.
Для цього КС запровадив «тест реальної альтернативності застави», який має запобігти її перетворенню на прихований спосіб застосування найбільш суворого запобіжного заходу – тримання особи під вартою.
«Проблема особливо гостро проявляється у провадженнях із підвищеним суспільним або політичним резонансом, перебіг яких публічно коментують найвищі посадові особи. Довільне застосування норми про можливість вийти за загальні межі застави дає змогу встановити суму, яка лише формально вважається альтернативою триманню під вартою, але фактично забезпечує його безальтернативність, – пояснив Олександр Бабіч. – В одному з моїх проваджень підозрюваним визначили заставу в сумі, еквівалентній майже 8,5 млн доларів США. Навіть безвідносно до майнового стану конкретної особи внесення такої суми у строк, необхідний для звільнення з-під варти, є фактично недосяжним. Потрібно не лише акумулювати значний обсяг коштів, а й підтвердити законність їх походження, пройти передбачені банківські процедури фінансового моніторингу та забезпечити проведення платежу. За таких умов непомірна застава перестає виконувати функцію запобіжного заходу».
Сформульований тест полягає в тому, що суд, визначаючи розмір застави, повинен оцінити реальну фінансову спроможність підозрюваного чи обвинуваченого, зокрема його законні доходи, активи, фінансові зобов’язання та наявність осіб на утриманні. При цьому не можна обмежуватися лише розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Розмір застави має бути докладно мотивований із посиланням на документи про майновий стан особи. Суд повинен обґрунтувати кожний складник загальної суми, уникати припущень щодо матеріальних можливостей особи та пояснити, чому саме така застава є достатньою для запобігання ризиків. Окремо мають ураховуватися соціальні зв’язки особи, зокрема сімейні та інші особисті контакти, а також її зв’язки за кордоном.
Дотримання «тесту реальної альтернативності застави» Конституційний Суд пов’язав із частиною другою статті 29 Конституції: «Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».
На думку адвоката, Рішення № 9-р(ІІ)/2026 продовжує сформований Конституційним Судом підхід до відновлення індивідуального судового контролю під час обрання запобіжних заходів.
Для Dgravity Legal цей напрям не є новим. Раніше команда об’єднання підготувала і подала конституційну скаргу щодо частини шостої статті 176 КПК, яка обмежувала суд у виборі запобіжного заходу для окремих категорій кримінальних правопорушень. У скарзі порушувалися питання неприпустимості автоматичного тримання під вартою, необхідності оцінювати передбачені КПК ризики та збереження за судом можливості обрати менш суворий запобіжний захід.
«Тоді ми одними з перших поставили на рівні конституційного провадження питання про те, що сама кваліфікація кримінального правопорушення не може автоматично визначати запобіжний захід.І закладені тоді юридичні конструкції надалі отримали розвиток у практиці Конституційного Суду, зокрема у питаннях безальтернативного тримання під вартою та реальності застави як способу звільнення особи», — зазначив Олександр Бабіч.
Керуючий партнер Dgravity Legal переконаний, що, хоча Конституційний Суд не визнав абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 КПК неконституційним, зроблені висновки можуть і повинні використовуватися адвокатами у кримінальних справах.
«Під час вирішення судом питання про обрання запобіжного заходу, стороні захисту необхідно готувати і подавати документи, які підтверджують доходи, активи, фінансові зобов’язання, склад сім’ї, наявність утриманців та сталі соціальні зв’язки особи, – зауважив Олександр Бабіч. – Також з урахуванням нового рішення КС необхідно наполягати, аби суди обовʼязково оцінювали ці відомості, а визначений розмір застави — співвідносили із реальною можливістю її внесення».
