ВОЛОДИМИР ЄМЕЛЬЯНОВ, старший партнер АО DGRAVITY LEGAL, спеціально для «Закон і Бізнес»
Рішення про звільнення керівника підприємства, хоча і має наслідки в межах трудових правовідносин, стосується позбавлення повноважень на управління товариством. Тож спір має розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин.
Такий висновок зробив Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №359/8573/20 за позовом в.о. директора державного підприємства щодо скасування рішення первинної профспілкової організації про розірвання трудового договору.
У квітні 2020 році профспілка прийняла рішення, відповідно до якого вимагала у профільного міністерства розірвання трудового договору із керівником. Відповідно до ст. 45 КЗпП власник або уповноважений ним орган повинен на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації розірвати трудовий договір з керівником підприємства, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності.
Керівник звернувся до суду із вимогою скасувати рішення профспілки. Перша інстанція у задоволенні позову відмовила. Там врахували наявність численних порушень вимог трудового законодавства на підприємстві, підтверджених судовими рішеннями, а також те, що керівник не надав належних і допустимих доказів на спростування.
Після цього чоловік звернувся за правовою допомогою до нашого адвокатського об’єднання. Ми звернули увагу, що профспілка, яка ініціювала питання звільнення керівника, налічувала лише 24 особи. В той час, як на підприємстві, де працювало більше трьох тисяч робітників, існувало 43 профспілки.
Але згідно із позицією Верховного Суду (постанова від 11.12.2019 у справі №266/4331/17) за наявності на підприємстві декількох профспілкових організацій їх виборні органи на відповідному рівні договірного регулювання повинні узгоджувати свої дії для досягнення своїх статутних цілей і завдань в питанні захисту інтересів членів своїх профспілок для уникнення можливого прийняття рішення, яке б суперечило правам та інтересам членів іншої профспілкової організації.
Оскільки представництва спільної позиції не було, апеляція скасувала рішення первинної профспілкової організації.
Тоді відповідач звернувся до Верховного Суду. Після подання ним касаційної скарги Велика Палата ухвалила постанову в іншій справі (№ 201/909/20 від 14 грудня 2022 року), в якій зробила висновок про те, що правове регулювання питання розірвання трудового договору з керівником підприємства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення у результаті припинення трудових правовідносин.
І якщо раніше подібні спори вирішувалася у порядку цивільного судочинства (як трудові спори), то тепер позицію у цьому питанні було змінено.
У справі, що переглядалася, для визначення юрисдикції спору потрібно було з’ясувати, чи належить спір за своєю правовою природою та правовими наслідками до корпоративних спорів, а відтак підлягає вирішенню господарським судом, чи спір є трудовим та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є:
1) наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства,
2) спеціальний суб’єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
За змістом положень статті 167 Господарського кодексу, корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Що стосується нашого спору, у ВС наголосили, що держава набуває і здійснює корпоративні права у державному унітарному підприємстві опосередковано через уповноважені органи управління, у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом, до сфери управління якого входить ДП, є профільне міністерство.
Високі судді виходили з того, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об’єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.
Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. Рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Отже, спір усе ж пов’язаний з діяльністю підприємства й управлінням ним. Але наслідки вирішення цього спору можуть впливати на трудові правовідносини з керівником. Але це не змінює корпоративного характеру такого спору.
З огляду на викладене, у Верховному Суді дійшли висновку, що суди загальної юрисдикції, що розглядали спір (першої інстанції та апеляція) не є «судами, встановленими законом» для розгляду спору у справі, що переглядається, адже спір є підвідомчим судам не цивільної, а господарської юрисдикції.
Довідково: Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції (тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства) є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція застосовується для розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Залиште коментар