У медіа активно поширюється інформація про новий законопроєкт, який начебто має захистити громадян від банківського шахрайства. Втім, спеціальне регулювання таких ситуацій уже існує. Що ж тоді зміни дають банкам та їхнім клієнтам?
Реальні наслідки законодавчої ініціативи у разі її реалізації прокоментував старший партнер Адвокатського обʼєднання «Dgravity Legal» Володимир Ємельянов.
26 травня у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт № 15274 «Про внесення змін до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо гарантування прав клієнтів банку, пов’язаних з банківським шахрайством».
Проєктом пропонується доповнити регулювання відносин банку з клієнтом новими положеннями щодо спірних платіжних операцій. Зокрема, зобовʼязати банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо клієнт невідкладно повідомив про операції, які він не виконував або які були виконані некоректно, негайно відшкодувати платнику суму такої операції. За необхідності банк також має відновити залишок коштів на рахунку до стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Також передбачено, що клієнт не нестиме відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя. Виняток становлять випадки, коли буде доведено, що клієнт своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті або незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера чи іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції банком.
Автор законодавчої ініціативи пояснює, що права клієнта у правовідносинах з банком у ситуаціях злочинного списання коштів залишаються дещо неврегульованими. В обгрунтування наводяться правові позиції Верховного Суду, згідно з якими банк має доводити сприяння клієнта втраті або незаконному використанню платіжної інформації, а сам факт коректного введення даних для ініціювання операції не може автоматично підтверджувати вину клієнта.
«Насправді інструменти захисту клієнтів банків вже передбачені в українському законодавстві, – говорить В.Ємельянов. – Спеціальним для таких ситуацій є Закон «Про платіжні послуги». Саме він визначає порядок виконання платіжних операцій, права та обов’язки учасників платіжного ринку, а також відповідальність».
Згідно зі ст. 86 цього Закону надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином.
У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов’язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника.
Стаття 87 Закону покладає на платника обов’язок негайно повідомити надавача платіжних послуг про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції. Платник має право вимагати відшкодування коштів за неналежною платіжною операцією за умови повідомлення про це протягом 90 календарних днів з дати списання коштів.
«Тому говорити, що законопроєкт створює захист клієнтів банків від несанкціонованого списання коштів, некоректно, – переконаний В.Ємельянов. – Базове правило вже існує: якщо операція не була акцептована платником, а банк не довів належність її виконання чи порушення з боку клієнта, кошти мають бути повернуті».
На думку адвоката, проблема радше полягає у практиці застосування наявних норм, комунікації банків із клієнтами та доказуванні обставин конкретної операції.
Окремий ризик, на його думку, полягає у тому, що законопроєкт використовує не повністю узгоджену з чинним спеціальним законом термінологію. Закон «Про платіжні послуги» оперує категоріями неакцептованої, неналежної та помилкової платіжної операції, а також платіжного інструменту. Натомість у проєкті йдеться про «недозволену або некоректно виконану платіжну операцію» та «спеціальний платіжний засіб».
«Такий підхід може створити більше питань, ніж відповідей, – застерігає старший партнер Dgravity Legal. – Якщо одна й та сама ситуація буде описана в різних законах різними термінами, банки, клієнти, регулятор і суди можуть отримати додатковий простір для спорів щодо того, яку саме норму застосовувати. Практичне значення ініціативи могло б полягати в додатковому акценті на правах клієнтів банків, однак для цього зміни у будь-якому випадку мали б бути узгоджені з чинним Законом «Про платіжні послуги», а не створювати паралельне регулювання з іншими формулюваннями».
